Головна

   Велика Радянська Енциклопедія

Художня самодіяльність

   
 

Художня самодіяльність, одна з форм народної творчості. Включає в себе створення і виконання художніх творів силами любителів, виступаючих колективно (гуртки, студії, народні театри) або поодинці (співаки, читці, музиканти, танцюристи, акробати та ін.)

У дореволюційній Росії любителі мистецтва об'єднувалися в гуртки і суспільства при клубах і зборах. Були і робочі гуртки, народні театри, які перебували під суворим контролем влади, з підозрою ставилися до всякої народною ініціативою.

Після Жовтневої революції 1917 в Х. с. були залучені широкі маси (влаштовувалися театралізовані вистави та ін.) У 1920-і рр.. репертуар самодіяльних гуртків носив агітаційний характер (складався з оглядів, літературних монтажів, концертних номерів, сатиричних частівок та ін.) Великого поширення набули колективи "Жива газета", "Синя блуза", "Червона сорочка" та ін У середині 20-х рр.. зародився рух ТРАМов. (Див. Театр робочої молоді ). КПРС і Радянський уряд створили всі умови для розвитку творчих сил народу. Величезне значення мали виступи В. І. Леніна. З оцінкою Пролеткульта , лист ЦК РКП (б) "Про пролеткультах" (1920), постанова РНК РРФСР "Про поліпшення театральної справи" (1930), яке пропонувало підсилити взаємодію професійного і самодіяльного театру, забезпечити постійну допомогу Х. с. Самодіяльні колективи виникали при клубах, будинках (палацах) культури, фабриках, заводах, навчальних закладах, військових частинах, колгоспах, радгоспах, на транспорті і т. д. До середини 30-х рр.. Х. с. досягла високого ідейно-художнього рівня. Багато майстрів. професійного мистецтва (В. В. Барсова, І. М. Москвін, М. М. Тарханов та ін.) взяли шефство над самодіяльними колективами. Для керівництва самодіяльністю і допомоги їй був створений Центральний будинок самодіяльного мистецтва, перетворений в 1936 у Всесоюзний будинок народної творчості (з 1939 - ім. Н. К. Крупської), а в 1958 в Центральний будинок народної творчості (ЦДНТ). У 1940-х рр.. будинку народної творчості організовані у всіх республіках, краях і областях. В 30-і рр.. в різних союзних і автономних республіках з'явилися самодіяльні національні хори, ансамблі пісні і танцю, поширення набули гуртки образотворчого та прикладного мистецтва. З кінця 30-х рр.. до репертуару театральних колективів почали входити кращі п'єси радянських драматургів, класичні твори. У 1937 на московському огляді художньої самодіяльності були показані вистави: "Приборкання норовливої" (клуб "Каучук") і "Ромео і Джульєтта" (клуб "Авіахім") Шекспіра, "Міщани" (Будинок культури ім. Горбунова) і "Васса Желєзнова" (Клуб ім. Кухмістерова) Горького, "Очна ставка" братів Тур (клуб "Червоний деревообробників") та ін У 1940-41 проведений Всесоюзний огляд театральної самодіяльності за участю 30 тис. колективів (з них 22 тис. сільських). Під час Великої Вітчизняної війни головне місце в репертуарі Х. с. зайняла військово-патріотична тема, велася велика робота з обслуговування фронту, госпіталів, підприємств оборонної промисловості і т. д. На Всесоюзних оглядах в кінці 40 -х - початку 50-х рр.. був продемонстрований ряд значних спектаклів: "Ревізор" Гоголя (Ленінградський університет), "Шторм" Білоцерківського (Будинок культури ім. Горбунова, Москва), "Єгор Буличов та інші" Горького (Виборзький будинок культури, Ленінград), "Атестат зрілості" Гераськиной (Будинок культури автозаводу ім. Лихачова, Москва) та ін З кінця 50-х рр.. найбільш зрілі самодіяльні колективи отримали звання народних театрів. Серед них: народні театри при будинках культури автозаводу ім. Лихачова, Метробуду, ім. Горбунова в Москві, ім. Горького в Ленінграді, Будинку культури текстильників в Ташкенті, Будинку офіцерів у Харкові, Будинки залізничника в Тбілісі, Будинку культури заводу "Більшовик" у Києві, Єнісейський театр та ін Крім драматичних, працюють також і музичні театри - оперні (при Центральному будинку культури залізничника в Москві, Будинку культури ім. Кірова в Ленінграді, Клайпедський оперний народний театр, Народна оперна студія Чернівецького палацу культури), балетні (при Будинку культури ім. Горького в Ленінграді), оперети (Московський народний театр оперети при Будинку культури ім. Гагаріна в Москві). Поширення отримали різні самодіяльні ансамблі (Ансамбль народного танцю Ашхабадського с.-г. інституту, ризький танцювальний ансамбль "гатве"), оркестри, циркові (наприклад, у м. Череповці) та естрадні колективи, хори (Народний хор АН Латвійської РСР, Тартуський чоловічий хор "Гаудеамус", Хорова капела Старокраматорського машинобудівного заводу). На базі самодіяльності виросли багато професійні драматичні та музичні театри, ансамблі. За рахунок талановитих учасників Х. с. поповнюються найбільші професійні колективи. До керівництва Х. с. залучаються майстри професійного мистецтва. Х. с. грає велику роль у справі естетичного виховання трудящих. Збагачення художньої скарбниці соціалістичного суспільства досягається на основі поєднання масової художньої самодіяльності та професійного мистецтва. Новим свідченням уваги партії до розвитку художньої культури сов. народу є вирішення ВЦСПС, ЦК ВЛКСМ, колегій міністерства культури СРСР, міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР і Державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти "Про проведення першого Всесоюзного фестивалю художньої самодіяльної творчості трудящих" (1975). Такі фестивалі передбачається проводити раз на 5 років. Перший фестиваль (1975-77) присвячений 60-річчю Жовтневої революції 1917. У колективах Х. с. в СРСР брало участь (1976) 14 млн. дорослих і 10 млн. школярів, з якими працювало 150 тис. штатних і понад 500 тис. громадських керівників. Число колективів, удостоєних звання "народний" (театрів, цирків, філармоній і т. п.), складало понад 4500. Див "СССР", розділ Художня самодіяльність в статтях про союзні республіки, а також статті Народний театр , Клубні установи , Культурно-освітня робота у відповідних томах БСЕ.

Широкий розмах самодіяльне мистецтво отримало і в ін країнах соціалізму, де були створені сприятливі умови для розвитку Х. с. У 1950-і рр.. виникли спеціальні методичні центри по керівництву Х. с. (Центральний орган у справах Х. с. в Чехословаччині, Центральний будинок народної творчості в ГДР, інститут народного мистецтва в Угорщині).

Влаштовуються огляди, фестивалі. У Болгарії в 1956-74 проведено 4 республіканських фестивалю Х. с.; в 1973 тут було понад 15 тис. колективів Х. с. (більше 500 тис. учасників), які дали понад 68 тис. спектаклів, обслуговув більше 21 млн. глядачів. В Угорщині в Х. с. бере участь 8 - 10% населення (12-18% молоді). У Чехословаччині в 1974 налічувалося близько 23 тис. ансамблів (близько 4 млн. чол.). У 1975 в ГДР в Х. с. брало участь близько 1,4 млн. чол.; 20 тис. самодіяльних колективів Польщі дають щорічно 120 тис. подань для 35 млн. глядачів. Соціалістичні країни обмінюються досвідом роботи в галузі Х. с. У Кракові (1975) відбулася нарада представників національних центрів Х. с. соціалістичних країн.

Колективи Х. с. (хори, вокальні ансамблі, оркестри та ін.) є і в капіталістичних країнах. Вони існують на кошти окремих приватних осіб, громадських організацій. На початку 30-х рр.. у Німеччині, Австрії однією з форм об'єднання трудящих були Олімпіади робочих колективів, в створенні і діяльності яких брали участь видні прогресивні діячі культури. Любительське хорове виконавство поширене у Франції; важливого значення набула діяльність Народної музичної федерації. В 1956 в Парижі відбулася Міжнародна хорова олімпіада. Численні хорові об'єднання є у Фінляндії, Швейцарії ("Швейцарський союз робітників співаків" та ін.) У Швеції функціонують понад 60 аматорських оркестрів. В США працюють студентські оркестри (духовий оркестр Мічиганського університету та ін.), хори, вокальні ансамблі, театральні трупи.

Літ.: Художня самодіяльність Ленінграда, Л. - М., 1957: Народні таланти. Художня самодіяльність профспілок, М., 1958; Гудович В. Н., Художня самодіяльність, М., 1964; Записник учасника художньої самодіяльності, М., 1965; Масовість і майстерність. Проблеми і практика художньої самодіяльності, М., 1966; Евкін С. І., Шехтман Л. Б., Художня самодіяльність Росії, М., 1967; Баякунов О., Самодіяльне мистецтво Киргизії, Фр ., 1967; Шехтман Л., Мистецтво мільйонів, М., 1968; фольклор і художня самодіяльність, Л., 1968.

? А. С. Іванов.





Виберіть першу букву в назві статті:

а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ы э ю я

Повний політерний каталог статей


 

Алфавітний каталог статей

  а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ы э ю я
 


 
© 2014-2022  vre.pp.ua