Головна

   Велика Радянська Енциклопедія

Невиробничі основні фонди

   
 

Невиробничі основні фонди, сукупність будівель, споруд, предметів тривалого користування, що функціонують у невиробничій сфері соціалістичного суспільства. Вони обслуговують невиробниче споживання суспільства і складають матеріальну основу тих областей народного господарства, які безпосередньо матеріальних благ не створюють (наука і освіта, підготовка кадрів, житлове та комунальне господарство, сфера побутових послуг, охорона здоров'я, культура і відпочинок, управління й оборона країни).

Матеріальну базу Н. о. ф. складають будівлі, приміщення та обладнання наукових організацій, вузів, технікумів, загальноосвітніх шкіл, шкіл фабрично-заводського навчання, професійно-технічних училищ тощо; житлові будинки, споруди та об'єкти комунального господарства та міський транспорт; будівлі та обладнання лікарень, поліклінік, санаторіїв і будинків відпочинку, видовищних підприємств, бібліотек, клубів, спортивних споруд, багаторічні насадження, парки тощо; підприємства побутових послуг; будівлі та споруди (з їх обладнанням) сфери державного управління.

У СРСР Н. о. ф. ростуть разом з розвитком матеріального виробництва, і на його базі, є чинником рівня життя народу. У порівнянні з 1940 Н. о. ф. виросли в 5,3 рази (на 1 січня 1972), у тому числі житлового господарства в 4 рази. Вартість Н. о. ф. склала 298 млрд. руб., або 37,3% всіх основних фондів країни, у тому числі вартість житлового господарства - 189 млрд. руб. (23,7%). Основна частина Н. о. ф. - Об'єкт соціалістичної власності (державної і кооперативно-колгоспної). Однак частина житлового фонду країни (особливо житлові будинки в сільській місцевості), легкового автотранспорту та ін знаходиться в особистій власності громадян.

Н. о. ф. значно зростають на етапі розвиненого соціалістичного суспільства. У міру посилення економічного потенціалу країна має все більше можливостей і ресурсів для розвитку невиробничої сфери, в тому числі і Н. о. ф. Цьому ж сприяє зростаюча участь колективів підприємств в створенні об'єктів невиробничого призначення для охорони здоров'я та культурного відпочинку трудящих за допомогою своїх фондів соціально-культурних заходів і житлового будівництва, що формуються з прибутку відповідно до економічною реформою (див. Фонди економічного стимулювання ). Велике будівництво об'єктів невиробничого призначення здійснюють колгоспи і радгоспи. Зростає участь трудящих в спорудженні кооперативного житлового фонду.

Роль Н. о. ф. посилюється в умовах розгортання науково-технічної революції, яка підвищує вимоги до основної продуктивній силі - до людини. Збільшується потреба в високоосвічених професійно підготовлених кваліфікованих працівниках, що вимагає розширення і кращого устаткування мережі народної освіти, підготовки кадрів, розвитку охорони здоров'я і культури. Найбільш раціонального використання вільного часу трудящими для підвищення професійного та культурного рівня сприяють розвинена сфера побутових послуг, торгівлі, житлове та комунальне господарство та громадський міський транспорт. Н. о. ф. цих сфер активно впливають на зростання продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва. Тому в СРСР і ін соціалістичних країнах швидко зростає сфера послуг. Розвиваються житлове будівництво, народна освіта, охорона здоров'я та культура. За 20 років (1951-70) Н. о. ф. зарубіжних соціалістичних країн значно зросли: у Болгарії та Румунії більш ніж удвічі, в Угорщині на 76%, в Чехословаччині на 74, у Польщі на 55%. Вони займають велику питому вагу в структурі основних фондів народного господарства (1971): у Польщі 41,2%. НДР 40, Угорщини 40,4, Болгарії 33, Румунії 33,2%.

Джерело освіти і неухильного зростання Н. о. ф. при соціалізмі - національний дохід . Н. о. ф. формуються в основному за рахунок централізованих капітальних вкладень через механізм державного бюджету. Проте в їх фінансуванні беруть участь і нецентралізовані капітальні вкладення державних і кооперативно-колгоспних підприємств і організацій, а також самі підприємства і організації невиробничої сфери за рахунок доходів, одержуваних у процесі їх функціонування.

При капіталізмі об'єкти невиробничої сфери входять до складу основного капіталу (див. Капітал ) і є для класу капіталістів таким же засобом експлуатації трудящих і витягання додаткової вартості, як і заводи, фабрики, електростанції тощо (див. також Невиробнича сфера , Житлове питання , Комунальне господарство ).

? Літ.: Маркс К., Теорії додаткової вартості (IV том «Капіталу»), Маркс К. і Енгельс Ф., Соч., 2 вид., т. 26, ч. 1; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Державний п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1971-1973 роки. [Збірник], М., 1972; Народне господарство СРСР. 1922-1972 рр.. Ювілейний статистичний щорічник, М., 1972; Сфера обслуговування при соціалізмі, М., 1968; Медведєв В. А., Суспільне відтворення і сфера послуг, М., 1968; Основи і практика господарської реформи в СРСР, М., 1971. також літ. при ст. Невиробнича сфера .

© Б. С. Сурганов.





Виберіть першу букву в назві статті:

а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ы э ю я

Повний політерний каталог статей


 

Алфавітний каталог статей

  а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ы э ю я
 


 
© 2014-2022  vre.pp.ua