Право притулку, надання державою права безпечного проживання на його території особам, які переслідуються на своїй батьківщині або в ін країнах за політичні, наукові, релігійні погляди і діяльність. П. у. відомо з глибокої давнини. Воно існувало в 3 формах: територіальна (надання захисту переслідуваному на території іншої країни); релігійна (укриття переслідуваного в місцях релігійного культу - храмах, каплицях, у придорожніх хрестів і т.д.); дипломатична (надання покровительства в будівлях посольств і консульств).
У сучасному міжнародному праві загальновизнаним є лише територіальна П. у. Релігійна форма П. у. ( Бест ), яка носить в основному характер внутрішньодержавної норми, збереглася тільки в Ірані. Надання П. в. У дипломатичних і консульських представництвах найбільш поширене в латино-американських державах, які уклали між собою низку відповідних угод, які передбачають умови надання такого притулку (наприклад, Гаванська конвенція 1928). Кожна держава сама визначає в законодавчому порядку коло осіб, які можуть користуватися територіальним П. в. у даній країні, В СРСР П. у. надається іноземним громадянам, переслідуваним за захист інтересів трудящих, за наукову діяльність або національно-визвольну боротьбу (Конституція СРСР, ст. 129). Емігрантам, який отримав політичний притулок, зазвичай надаються певні права (цивільні, трудові і т.п.), передбачаються їх невидача і невислання.
Міжнародне право забороняє надавати П. у. особам, обвинуваченим у скоєнні міжнародних злочинів (злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид та ін.), а також обвинуваченим у скоєнні кримінальних злочинів, видача (екстрадиція) яких передбачена багатосторонніми угодами про боротьбу з рабством, работоргівлею, незаконним розповсюдженням наркотиків, підробкою і пр., а також двосторонніми угодами окремих держав (див. також Видача злочинців ). Буржуазні держави часто використовують інститут П. у. для заступництва військовим і кримінальним злочинцям.
Виберіть першу букву в назві статті:
|